Маячня
Я знов поринув у навчання,
але так впадло далі вчитись.
Хоч не воскресне вже кохання
на тебе буду я молитись.
Сім крапель крові на піску
я намалюю пентаграму.
Мене кидають хвилі як тріску
а я вдягнув салатову панаму.
Загаснуть свічки на гілках
і янголи свій спів припинять.
Рожеві окуляри не сховають страх
і рухнуть вікові твердині.
Диявол шепче що я вже помер
але життя в собі ще відчуваю.
Хоч в друзі кличе Люцифер
з ним спільного нічого я не маю.
І сам архангел Гавриїл
зове мене до брами раю.
З кираси отряхнув я пил
Можливо з глузду я з'їзджаю?
Можливо я уже не я
можливо вскрити собі вени.
І як було твоє ім'я?
але я знаю точно, що не Лєна.
Ось, ось здається я згадав
здається звали тебе Віта.
Це я тебе так пристрасно кохав
і цілував тебе я лежачи у квітах.
Це ти розбила мов гірський кришталь
об свої ноги білі мої мрії.
І хоч тебе мені не жаль
в душі живе іще надія.
Засохла під нічним дощем
убога наша ікебана
І затупився під моїм плащем
завернутий в ганчірку меч катана.
Ось знову глюк,
що ми з тобою лежимо
під сонцем на плантації дурману
я чую серця твого стук,
я до грудей твоїх припав губами.
Руками водиш по моїй спині
а я повільно глажу твої стегна.
В тобі я розчиняюсь мов в вині
і сил не витрачаю я даремно.
Лиш мить і я вже зверху на тобі,
повільно входжу в твоє лоно
ти гостра наче вассабі
я чую твій блажений стогін.
Ти вимальовуєш у мене на спині
своїми нігтями картину
і аж ніяк не боляче мені
я рухаюсь все швидше без упину.
І ось зникає цей міраж
солодкий наче кубок меду.
Розбився він немов старий вітраж
і хтось у темряві читає веди.
Із жахом я запалюю сірник
але нікого там немає
і мов свинцевий став язик
як далі бути я не знаю.
Я знаю це був лише сон
Але які яскраві ці примари.
Я навіть їх зберегти не зумів
с тобою ми давно уже не пара.
Можливо навіть повернусь
я до життя і заспіваю.
І хоч іще від тебе прусь
тебе поволі забуваю.
Моживо навіть віднайду
в житті новому сенс і цілі.
І нову музу віднайду у серебристому
автомобілі.
